Із повною версією вірша можете ознайомитись тут. Його автором є Володимир Сосюра. Це до речі той самий, що написав славнозвісне «» яке сьогодні всі люблять цитувати.
Власне, не він один такий, таких у нашій літературі були десятки.
А знаєте чому поети, які були українцями і любили свою країну брали і писали такі відверті прорадянські вірші? Відповідь проста – бо час був такий. І творчій людині для того, щоб творити, потрібні були дозволи «», які і здобувались у прославлянні партії. Не прославляєш – значить ти ніхто.
І негоже зараз приховувати той факт наче Сосюра не писав про Сталіна чи Леніна, а лишень оспівував Батьківщину. Говоріть відверто: писав, прославляв. І пояснюйте чому: бо мусив. Тоді всі мусили. Так, міг не коритись, але хотів жити і хліб мати.
Власне, до когорти творчих людей належать також… скульптори. Себто особи, які споруджують ПАМ’ЯТНИКИ.
А тепер поясню навіщо весь цей довгий вступ і до чого я хилю.
На Львівщині, близь селища Олесько є, чи то вже радше була, феноменальна скульптура, розташована над трасою Львів-Київ: коні, що мчать над прірвою, надзвичайно динамічна композиція, що коли ти їдеш в авто і вона зненацька виринає над тобою, то аж дух перехоплює і тебе мов захоплює, здається, що от-от і воістину ці закам’янілі коні зірвуться і кинуться в даль, а трубач, що осідлав одного із коней наче і нас закликає рватись уперед, за ними!
Дивлячись на цю незрівнянну композицію не облишає думка: як це могла зробити людина, ну як вдалось настільки передати рух, заклик, боротьбу?!
Багато місцевих і гадки не мають що то за пам’ятник і кому, більшість його просто зве «коні».
Насправді ж цей пам’ятник споруджений у радянську епоху, і його офіційна назва «Пам’ятник бійцям першої кінної армії Будьонного», яка була так би мовити часткою Червоної армії.
Преважливим є і той факт, що його авторами є українці: Борисенко та Консулов, які навіть за цей унікальний проект удостоїлись нагороди.
Шкода лиш, що через десятиліття їхнє дітище спіткала лиха доля декомонузації і як наслідок демонтаж (чи то радше спочатку почали розкради матеріал, з чого він зроблений, а потім місцева влада повідомила, що його демонтують, бо підпадає під закон)
Унікальний, і безперечно найкращий пам’ятник з усіх, що я бачила (а я смію зазначити що багато де в світі побувала), аналогів якому нема і навряд чи вже будуть в умовах сучасності, попросту демонтують…
От власне я і задаюсь питанням: а який сенс?! Який сенс у цій декомунізації? Так, комуняки були нашими загарбниками, і прибрати те, що прославляє ідолів усіляких Ленінів припустимо, але пам’ятник коням, коли 80% оточуючого населення навіть не знають про що той пам’ятник, а попросту звуть його «коні» навіщо? Кому мішає пам’ятник радянському танку? Та нехай хоч дитина якась погляне як вони виглядали.
Кому помішали коні? Хоча б з поваги до українських скульпторів-архітекторів, що змогли втілити настільки унікальну скульптуру можна було б їх лишити, хай перейменувати, та донести до нащадків правду: що попри те, що автор казав «Любіть Україну» він водночас говорив «рідний Сталін», що доля такого примусу спіткала усіх, кого поцілувала муза творчості.
Так, я проти декомунізації. Бо в Україні вона почалась із кінця: спочатку треба займатись не переймуванням вулиць та знищенням пам’ятників, треба оприлюднити історію: про жертв режиму, про жорстокість та тиранію.
Перейменування вулиць не дасть результату, бо люди, що роками жили на вулиці Леніна і далі на ній житимуть.
Знаєте, чому у Львові вже після 90-х років не залишилось пам’ятника Леніну та вулиць Комсолу та іншої єресі? Тому що насамперед мешканці були проти цього. Насамперед їхнє ставлення визначило те, що треба змінити назву вулиці.
А якщо ж люди впродовж чверті століття дозволяли собі жити на вулиці Леніна їхня свідомість не зміниться через те, що раптом хтось прийшов перейменувати їхню вулицю.
Спочатку потрібно донести до цих людей історію, аби вони самі зажадали цього перейменування, бо зміна назви вулиці – це завершальний етап для людей, що усвідомили свою історію. Ось на що мала б бути скерована декомунізація, а не той фарс що навколо.
І на останок, для роздумів: у 1814 році відбувся Віденський конгрес, основною метою якого було повернення до старого режиму, який був до Наполеонової епохи, взяв початок так званий період Реставрації, коли хотіли стерти сторінку історії з Наполеоном, його війнами та революціями – так, наче всього цього і не було в історії. Як гадаєте, їм це вдалось?…Історію потрібно не знищувати, історію потрібно ВИВЧАТИ, бо лише тоді ми зможемо її аналізувати і навчитись із неї розуміти сьогодення.
04.05.2016
,
Ольга Врублевська
div{float:left;margin-right:10px;}
div.wpmrec2x div.u > div:nth-child(3n){margin-right:0px;}
/*—>*/
.
Источник:
